07 грудня 2020 року, вже традиційно, відзначатиметься Всесвітній день української хустки. Публічна бібліотека ім. Л.Новиченка долучається до флешмобу "УКРАЇНСЬКА ХУСТКА - НАШ ОБЕРІГ"

Одним із символів, який сьогодні, на жаль, занедбаний і забутий, є ХУСТКА. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою. Правда, в різних місцевостях її по-різному носили.

Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує про її обов’язки.

В Україні хустка має побутове й обрядове значення. Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Морози взимку та спека влітку змушують їх покривати голову. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім'я залишають відкритим, щоб волосся було видно. Взимку ж дівчата закутуються, як молодиці. На противагу дівчатам, жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою, і вже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.

Якими ж були хустки в давнину?                       

Хустки були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки. Крім білих хусток, буковинки покривали голову і білим рушником. Він служив для урочистих подій. Ткали його з тонких ниток, переплітаючи з білою шовковою ниткою. Товщина ниток і кількість шовку на рушнику свідчили про достаток сім’ї. Молоді жінки прикрашали рушники віночком з чорнобривців.

Колись хустки в Україні вишивалися шовком, найбільше використовували червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Найпоширенішими на Буковині  були хустки (турпани) з червоним та зеленим полем, на якому розкинені різні квіти. Ними покривали голову молодій газдині, залишаючи відкритим чоло. Один із кінців турпана випускали наперед, щоб похвалитися його красою. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки ніколи не використовувалися окремо.

Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18 столітті увійшов у моду рослинний – квіти рожі, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів…

Хустка здавна відігравала якусь магічну роль, вона була оберегом. Тому була невід'ємним атрибутом на весільному обряді. У молодого при боці була припоясана хустинка, обов’язкового червона. Хустка, якою мати водила молодих до хати і виводила із хати під час весілля, мала бути світлою і ясною – таким буде і життя молодих.

Коли молодий приходить до молодої, він приносить весільну хустку (турпан). Ним молодий пов’язував молоду через плече. З цим турпаном молода не повинна розлучатися протягом всього весілля. А коли наставав час покриття, молодий віддавав цей турпан братові молодої або старшому дружці. Ним покривають молоду. Після цього мати знімає з молодої вельон (фату) і цією хусткою її підв’язує.

Донині зберігся звичай „покривання” молодої хусткою. Це означало, що вона ніколи вже на вечорниці до дівчат не піде, бо вона стає заміжньою жінкою, господинею в домі. Все весілля молоді повинні руки покривати хустинками. Вони не мають права вітатися відкритими руками, щоб ніяке зло не торкалося їхньої сім’ї. Ці хустинки в кінці весілля зав’язували одна з одною і з весільним одягом клали в скриню і зберігали як оберіг сім’ї.

В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання.