Любов Плісенко
Народилася під сузір’ям Водолія за годину до півночі з 14-го на 15-те лютого 1960 року в сорокаградусний мороз на печі селянської хати в селі Констянтинів на Недригайлівщині в козацькій родині.
Предки по батькові – краснодарські козаки, які згодом переселили з Кубані на Сумщину. Тож вільний дух степів переселився з діда прадіда.
Коли Любі виповнилось 5 років, а сестрі Раї – чотири, сім’я переїхала в Липову Долину.
Мама все життя працювала на культосвітній ниві, ветеран праці, гарно співала та грала на музичних інструментах, постійно брала участь у концертах, була організатором та керівником фольклорного ансамблю «Ветеран». Тому дитинство сестер проходило на сцені серед розмаїття яскравих українських національних костюмів. Виховувались в атмосфері народних пісень і танців, всотуючи в себе чарівні мелодії, купаючись в них, назавжди запам’ятавши традиції нашого народу і полюбивши їх на все життя.
Поетичний талант передався Любові від дідів та батьків.
Мама навчала читати по творчості Т.Г. Шевченка любити рідний край, розуміти красу природи та живого слова, цінувати українську літературу та фольклор, берегти твори мистецтва, збирати цінний скарб народу – його самобутні пісні – козацькі – жартівливі та сумні.
Але найбільше поезій народжується саме під час буйного танцю осіннього падолисту.
Нині живе в райцентрі, працює і співробітничає із газетою «Наш край».
Стає активною учасницею ансамблю народної пісні «Мелодія», його ведучою та сценаристом, що створений при територіальному центрі соціальної допомоги.
Любить влучне слово, запальний танок, народну пісню, полотна художників, бо вважає, що краса врятує світ.
Життєве кредо Любові Плісенко творче горіння і любов до людей. поезія – вірна супутниця авторки, котра вважає:
Звучать в мені поезій звуки
Й на душу сходить благодать.
