ОЛЕНА МИХАЛЕВИЧ

Народилася 25 листопада 1976 року в смт Липова Долина в творчій родині. Закінчила Липоводолинську загальноосвітню школу та Лебединське педагогічне училище. Її поезія іноді іронічна, іноді самокритична, а іноді доволі серйозна, тонко відчуває природу. Друкує свої вірші в соціальних мережах.

З ДНЕМ ВИШИВАНКИ!

Дочка свого народу – Українка

З бровами-ластівками, з ружами-губами

Мого єства кожнісінька клітинка

Розділить радість свята разом з вами!

Століттями довбуть орли печінку

Землі моїй святій, слізьми омитій,

Та берегиню роду – Українку

Не вдасться осквернити хижій свиті!

Палає погляд, мов зоря ізранку,

Гаряча вдача, як небес дарунок,

А як вдягну у квітах вишиванку,

То кожен погляд – наче поцілунок!

                    *****

Немодною здаватись не боюся,

Не прагну закордонних берегів,

За чудесами світу не гонюся –

Мені достатньо річки і лугів

Ось у таночку закружляв метелик,

З ним ластівочка в небі заодно,

Оце і є найкращий в світі «тєлік»!

Оскароносне, зіркове кіно!

Я полікую очі різнотрав'ям,

Наповню душу зеленню листка –

Це істинне природи православ'я!

Релігія берізки і дубка!

Ген пролетів над річкою лелека,

А, може, він комусь дитя несе?

Для тіла і душі жива аптека –

Тут сам Господь заготував усе.

                  *****

Не треба нам ні ката-супостата,

Ні ласих до наживи ворогів –

Самі собі підпалюємо хату

І власних розпинаємо богів

В очах людей підступність і ненависть

І так уже віками повелось –

Зʼїдає багатьох огидна зависть

Нечистих відьом сила розвелось

Коли у хаті діти голосили,

Живіт втягнувши від голодних мук,

Це не чужі, укрАїнські буксири

Шматок останній виривали з рук!

Немає усвідомлення в народу,

Що пливемо в одному кораблі,

Що землі наші – це винагорода,

А ми тепер цураємось землі)

Іти на дно епохи будем разом

На порятунок годі і чекать

Самі зламали всі дороговкази

В пустелі смутку прийдеться блукать

Нічого нам хорошого не світить

Поки не усвідомимо слова,

Що ми усі ОДНОЇ НЕНЬКИ ДІТИ,

Що ненька наша ЛЕДВЕ ВЖЕ ЖИВА!!!

Нам єдності і злагоди бракує...

Ідуть роки, віки, минає час –

Хмельницький з того світу стогін чує,

В гробу перевертається Тарас...