Історії сиве й далеке відлуння

                                        Приходить у нашу хатину здаля.

                                                Від річки Хоролу до древньої Груні -

                                             Це прадідів наших священна земля.

                                                                                   Федір Чирва

Життя посилає окремим людям таку долю, яка з перших же кроків свідомого буття ставить їх в сприятливі умови для розвитку свого обдарування. До таких людей належить автор книги "На берегах шести річок" Олександр Климов, якого наприкінці 50-х років минулого століття хвиля життя  принесла за направленням  на Сумщину. Один з розділів книги присвячений рокам роботи в Липовій Долині. Пропонуємо користувачам соціальних мереж уривки з книги О.Климова "На берегах шести річок".

... Визначною і пам'ятною подією в Липовій Долині було відкриття Меморіалу пам'яті земляків і тих, хто загинув, звільняючи від окупантів  селище у роки Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років. Його відкриттю передувала велика робота. Було заздалегідь замовлено проект виготовлення пам'ятника. Вирішили спорудити Меморіальний комплекс на центральній площі, там, де була братська могила воїнів, загиблих при захисті і звільненні Липової Долини від фашистів.

Площа, як така, була не визначена, не  облаштована. Було все в плані. На початку 1973 року замовили виготовлення плану-проекту. Погодили, проектно-кошторисну документацію, інші необхідні питання. Виготовляв скульптор у майстернях Ленінграда. Привозили їх з Ленінграда потягом у Ромни в спеціальних упаковках.

Монтували на місці. Скульптор і архітектор передбачали поставити  фігури безпосередньо на тротуарні плити. На мій погляд, таке розміщення фігур було непродуманим. Тим більше, що сам комплекс був набагато нижче дороги. Мене підтримав архітектор Лісненко М.І. і ми домоглися, щоб пам'ятник підняти. Автори проекту погодилися. На стелі викарбували сотні імен земляків, що загинули і боях за Батьківщину.  Великий вклад у будівництво внесла міжколгоспна будівельна організація, яку очолював Олексій Федорович Наумко. Брали участь й інші організації, зокрема районне відділення  "Сільгосптехніка", шляхобудівельні організації, майже всі установи селища, школа, молодь.

Відкриття Меморіалу відбулося урочисто. Воно було приурочене тридцятиріччю визволення України від фашизму. Наш район і селище були звільнені 9 вересня 1943 року.

Близько 11 години у неділю, 15 вересня 1974 року, сходилися з квітами мешканці селища. Організації сходилися колективами, колонами, з гірляндами квітів. Народу було багато, майже всі мешканці селища. Були присутні і гості. Своєю присутністю вони засвідчували велику повагу і шану до тих, хто віддав своє життя за визволення селища, воїнам-землкам, що загинули у роки війни і не повернулися на рідну землю. Іван Васильович Гольченко, голова селищної ради, відкрив мітинг і надав слово мені. У промові я сказав, що вічно в серцях поколінь зберігатиметься світла пам'ять про тих, хто віддав своє життя за честь і незалежність своєї Батьківщини, за те, щоб було світле мирне небо, за наше сьогодення. Свідком немеркнучої слави про мужність і їх героїчний подвиг буде споруджений  в селищі меморіал, який ми відкриваємо сьогодні. Я запропонував вшанувати хвилиною мовчання пам'ять загиблих воїнів-визволителів. На урочистому мітингу виступив ветеран Великої Вітчизняної війни, кавалер багатьох нагород Петро Степанович Воронцов, голова місцевого колгоспу ім. Горького. Від молоді селища виступав Віктор Олещенко, призовник, працівник РЕС, учениця четвертого класу  Липоводолинської середньої школи Люба Хрокало. Під звуки траурної мелодії опустилося біле покривало, і пам'ятник було відкрито.

Постаті трьох жінок - символ материнської любові до рідної Вітчизни, вічної скорботи і туги за загиблими, постали перед присутніми. Хвилини були незабутні. Втриматися від сліз не зміг ніхто. В моїй пам'яті ця подія залишилася навічно. І я гордий тим, що вніс немалий вклад разом з багатьма в спорудження меморіалу, як вічної пам'яті про воїнів Липової Долини.

... Відчувалась в ті часи потреба у селищі і в селах району у безалкогольних напоях, ковбасних, особливо в кондитерських виробах. Свого виробництва в районі не було. Все завозилося в основному з Ромен, Сум. Це мене турбувало, відчував незадоволення, що в інших виробляють, а ми ні. Домоглися різними способами, а це було не просто і не легко, щоб побудувати для селища і району сучасний потужний харчокомбінат, як говорили тоді, в далекому сільському районі. Побудували, потужний для того часу перспективний комплекс харчової індустрії для району. Всі доклали зусиль, щоб  освоїти і випускати продукцію, підібрали  і навчили кадри. Потужний комбінат працював. Та сьогодні там пустир. Споруди з цегли і бетону згоріли до тла без вогню і полум'я, залишилися уламки для історії, які нагадуватимуть потомкам, як вчиняли необачно їхні батьки і діди.

У райцентрі не було автозаправочної станції. Заправляли службові автомобілі всі організації, хто де зумів. В кожному селі самі керівники господарств вирішували питання заправки техніки пальним. А в райцентрі всі, кому потрібно було заправити автомобіль, бігали кругом сільгосптехніки, інших організацій. Особливо великі незручності були для тих, у кого був власний автотранспорт, якого з кожним роком збільшувалося. Пальне було дешеве. Всі розуміли, де і в кого у Липовій Долині заправлялися власники автомобілів. Умовили керівництво Роменської нафтобази побудувати у Липовій Долині автозаправочну станцію. Побудували. Працює й сьогодні, правда, зі змінами і добудовами.

... Десь у роки війни У Липовій Долині через річку Хорол був побудований дерев'яний міст. Навантаження транспорту і техніки він не витримував. Потрібно було будувати міст. Всі розуміли, що потрібно. Та коли розпочинали робити розрахунки, що і скільки чого потрібно - замовкали. Замовкали до наступної аварії на мосту, коли хтось або щось провалювалося.

В район приїхав голова облвиконкому Андрій Михайлович Науменко. Я зустрів його на кордоні з Роменським районом. Їхали, розмовляли про стан справ в у районі, і я попросив зупинитися перед мостом. Намалював словами можливу картину і перспективу, що може трапитися на мосту.

Андрій Михайлович терпляче слухав, про це йому й раніше говорили керівники району.

- Ти менше мене страхай, що ти пропонуєш? - сказав він.

- Побудувати міст, - відповів я.

- А ти знаєш, скільки таких мостів в області?

- Не знаю, напевно, багато.

- То ж то й воно, що багато і всі хочуть, щоб їм хтось побудував.

Розмова йшла біля мосту і продовжувалася в робочому кабінеті. Після довгих розмов, розрахунків Науменко погодився, що потрібно Липовій Долині допомогти.

Порадив негайно написати листа в облвиконком, обґрунтувати  прохання. Все було зроблено за декілька днів. Лист був направлений за двома підписами - першого секретаря райкому партії Буланого і голови райвиконкому Климова. Будівництво мосту було включене в план, виготовлена технічна документація.

Науменко допоміг мені зустрітися з головою  виконкому Полтавської обласної ради - заступником голови Президії Верховної Ради УРСР - Степаном Карповичем Бойком з питання будівництва моста...

... Не легко було вирішувати, щоб Полтавський трест "Мостобуд" будував у нас в Липовій Долині міст. Нагадую, Полтавський трест. Доводилося накривати "поляну". Були на ній Бойко і Науменко. Це було моє, напевно, перше випробування організації неофіційної зустрічі на такому рівні. Багато повчального отримав. Пригодилося в подальшій роботі.

Але тут вже була відчутна допомога Володимира Юхимовича Семичастного, першого заступника Голови Ради Міністрів України. Сьогодні красень міст прикрашає селище. Коли був старий міст, сполучення через річку Хорол для пішоходів було по греблі - насипу, яку називали алея.